Абрикос

Абрикос або «вірменське яблуко». Протягом довгого часу тривали дискусії щодо його походження. Вчені помилково вважали Вірменію батьківщиною цього плоду. І лише з часом було встановлено, що абрикос походить з Китаю. Звідси він поширився в Середню Азію, а вже згодом до Вірменії і Греції. На сьогодні абрикоси поширені майже у всіх місцевостях з теплим помірним кліматом, зокрема в Україні.

Абрикос звичайний належить до сімейства розоцвітих. Культурні рослини представлені незліченною кількістю сортів з великими плодами. Дерево абрикоса живе до ста років, плодоносити починає з трирічного віку. Плоди – соковиті, жовто-червоного кольору, округлої або обернено-яйцеподібної форми з поздовжньою борозною і товстостінною кісточкою. Маса плоду в межах одного сорту може значно змінюватись в залежності від умов живлення і водного режиму, а також від ступеня навантаження дерев врожаєм і обсягу річного приросту.

Плоди абрикоса характеризуються високою цукристістю (16-20%), наявністю органічних кислот (0,32-2,63%), пектинових сполучень (0,55-1,08%), вітамінів А і С. В якості їжі споживаються в свіжому, консервованому, сушеному вигляді, для виготовлення соків, варення тощо.

 Найціннішою особливістю абрикоса є його висока посухостійкість і невибагливість до ґрунтів. Проте, ця культура дуже теплолюбна і нестійка до низьких температур. Зниження температури повітря взимку до -18 ... -20 ℃, а весною до -8 ... -10 ℃ може спричинити загибель квіткових бруньок. Також, значною проблемою є його раннє цвітіння (в період весняних заморозків), що досить часто спричиняє опадання квіток і часткової або повної втрати врожаю.

Дерево абрикоса росте дуже інтенсивно, формує плодові утворення і має схильність до перевантаження плодами. Саме тому, обов’язковим є обрізання і формування крони – не лише в період спокою рослин, але і протягом періоду вегетації.