Груша

Груша відома людству ще з незапам’ятних часів. Проте, в культурі вона почала з’являтись значно пізніше. Достеменно відомо, що в Європі культурні рослини груші почали вирощувати близько 1000 років до н.е. Нині груша поширена практично у всій Північній півкулі Землі, переважно в помірних широтах.

Груша належить до підродини яблуневих сімейства розоцвітих і нараховує близько 60 дикорослих видів, які розповсюджені в Євразії та в північно-західній частині Африки. Всі сучасні світові сорти груші представлені, переважно, грушою звичайною – вид гібридного походження, багаторічне дерево різної сили росту, має великі плоди з танучою зернистою або щільною м'якоттю.

Плоди груші є цінним продуктом харчування. В їх складі міститься від 6 до 16% цукрів, 0,1-0,3% органічних кислот, до 0,4% дубильних і пектинових речовин та клітковини, азотисті речовини, каротин, вітаміни А, В1, Р, РР, С. Завдяки такому унікальному поєднанню, груша широко використовується в народній та нетрадиційній медицині для лікування і профілактики різних захворювань.

За своїми біологічними особливостями – це світлолюбна, посухостійка рослина. Проте, в перші 2-3 роки після посадки, коли коренева система ще не може в повному обсязі забезпечувати надземну біомасу водою, відзначається значна вимогливість до вологи. Груша є достатньо стійкою до низьких температур. За зимостійкістю поступається лише яблуні та вишні.

Груша досить невибаглива до ґрунтів і може рости на різних типах окрім піщаних і супіщаних. Стосовно реакції ґрунтового розчину, найбільш оптимальним вважається рівень рН від 5,7 до 7. Також, груша досить чутлива до підвищеної кількості карбонатів і солей. Їх надмірна кількість може спричинити хлороз листя.